Українська мова
Прислі́в'я — мала форма поетичного фолькльору короткий, ритмізований вислів, що несе узагальнену думку, висновок, іносказання з дидактичним ухилом.
У фольклористиці прислів'я та приказки позначають терміном паремії.
Поетика[ред. | ред. код]
Своєю силою прислів'я зобов'язане смисловому ефекту, що виникає в результаті особливого стяжіння синтаксичної і лексичної форми, покликаного закріпити якийсь зміст; прийоми, за допомогою яких досягається це стяжіння:
- стислість пропозиції і часте поєднання невизначено-особистих форм і дієслова в теперішньому часі або наказовому нахилі
- паралелізм
- алітерація, асонанс, рима і інші звукові механізми, що роблять вислів ритмічно стислим
Всі ці прийоми допомагають узагальнити твердження, підняти його до рівня метафори, тобто перетворити на типовий еквівалент практично нескінченного числа ситуацій. Поєднання кількох таких прийомів стає для слухача сигналом, що фіксує щось ніби дискурсивній ізотопії. Можна говорити про «стиль прислів'я», що існує ніби поза часом: традиційність — настільки невід'ємна його межа, що сама думка про «витоки» прислів'я здається в чомусь суперечливою.
З історії прислів'їв[ред. | ред. код]
У середньовічній Європі складалися збірки прислів'їв; до нас дійшли близько трьох десятків рукописних збірок, складених в XIII—початку XV століть. Наприклад, до збірки так званих «Прислів'їв Віллана», що не раз ставала предметом обробки або наслідування, входять кілька шестискладових шестивіршів, кожен вірш яких є глосою до сьомого, не віршованого рядка, поданого як селянське прислів'я. Все загалом відрізняється рідкісною ритмічною і тематичною однорідністю; дискурс повністю замкнутий на собі. Укладачем цієї збірки в XIII столітті був якийсь лірик з роду Пилипа Ельзаського. Подібні тексти трапляються аж до XV століття, іноді з ілюстраціями: тоді прислів'я служить підписом до малюнка.
Влучні прислів'я стали сюжетами картин західноєвропейських художників (Пітер Брейгель Старший, Ель Греко), спробами поєднати їх в театральних виставах, кінострічках, хоча вибудувати такий досить зв'язний сюжет — важко.
Перші збірники українських прислів'їв та приказок, що дійшли до нашого часу, з'явилися в другій половині XVII століття, хоча в науці існує думка, що їм передували інші збірники малих жанрів, що не збереглися. Одним із тогочасних збирачів прислів'їв був відомий український поет другої половини XVII ст. Климентій Зиновіїв. Він зібрав понад півтори тисячі прислів'їв, які уклав у рукописний збірник «Приповісті посполиті»[1][2] і використовував їх у своїх віршах. Вперше добірку прислів'їв надрукував О. Павловський у своїй «Грамматике малороссийского наречия» (1818)[3], де вони служили матеріалом для вивчення української мови[4].
Українські прислів'я[ред. | ред. код]
Багато українських прислів'їв виражають любов до Батьківщини, готовність її захищати, осуд зрадників, стверджують необхідність дружби між народами тощо.
Виникають прислів'я постійно, але поширюються в народі й передаються від покоління до покоління лише найзмістовніші й найвлучніші з них. Справжні народні прислів'я поєднують у собі глибокий зміст з дуже простою, але образною формою, їх легко запам'ятовувати й виголошувати. Прислів'я, як правило, короткі, їхня будова відзначається симетричністю, поділом на частини, що римуються між собою; рими в них багаті й іноді несподівані. Часто прислів'я будуються з використанням або синтаксичного паралелізму («Хвали жито в стогу, а пана в гробу»), або протиставлення («Рання пташка дзьобик чистить, а пізня очиці жмурить»). Найчастіше прислів'я використовують метафору, а також гіперболу («Такий тупий ніж, що й киселю не ріже»), іронію («Поможе, як мертвому кадило»), порівняння («Живе, як у батька за пазухою»), епітети («У лиху годину узнаєш вірну людину») та інші тропи.
Можна виявити такі особливості народних прислів'їв: узагальнення народного досвіду; повчальність; стислість і ємність висловленої думки; влучність і поетичність; використання слів у прямому й переносному значеннях; малий обсяг.
Завдяки глибокому змісту й художній довершеності народні прислів'я та приказки завжди привертали пильну увагу письменників. Вони їх збирали й використовували у своїх творах.
Іноді прислів'я та приказки виносяться в назву твору (роман Панаса Мирного «Хіба ревуть воли, як ясла повні?», драма Марка Кропивницького «Доки сонце зійде, роса очі виїсть», оповідання Григорія Квітки-Основ'яненка «Добре роби, добре й буде»)
Шановні батьки! Продиктуйте своім дітям тексти. А третій для самостійного списування.
Комментарии
Отправить комментарий